Author Description

Йшов четвертий рік світової війни. Втомлений подіями генерал-лейтенант російської імператорської армії Павло Петрович Скоропадський, нащадок старовинної старшинської фамілії, ще не знав, що стане гетьманом незалежної Української Держави. У цих пронизливих спогадах постають буремні роки революції і громадянської війни та особиста драма Скоропадського, який за влучними словами Вячеслава Липинського, став українцем, тільки переставши бути гетьманом. Але, на жаль, було вже пізно: Україну охопив червоний морок з півночі. Yshov chetvertyy rik svitovoyi viyny. Vtomlenyy podiyamy heneral-leytenant rosiysʹkoyi imperatorsʹkoyi armiyi Pavlo Petrovych Skoropadsʹkyy, nashchadok starovynnoyi starshynsʹkoyi familiyi, shche ne znav, shcho stane hetʹmanom nezalezhnoyi Ukrayinsʹkoyi Derzhavy. U tsykh pronyzlyvykh spohadakh postayutʹ buremni roky revolyutsiyi i hromadyansʹkoyi viyny ta osobysta drama Skoropadsʹkoho, yakyy za vluchnymy slovamy Vyacheslava Lypynsʹkoho, stav ukrayintsem, tilʹky perestavshy buty hetʹmanom. Ale, na zhalʹ, bulo vzhe pizno: Ukrayinu okhopyv chervonyy morok z pivnochi.